неділя, 19 вересня 2010 р.

Дев'ятий день походу по Криму. Фініш.

Сьогодні останній день велопоходу. Ми перевалили через Ангарський перевал та швидко спустилися у Сімферополь. Всі задоволені і щасливі. :) Група туристів з Дніпропетровська, Києва, Вінниці, Славянська, Москви та Домодєдово проїхала 440 кілометрів під керівництвом досвідченого інструктора з ДніпроВелоКлуба. Світлини та звіт будуть згодом.

субота, 18 вересня 2010 р.

Сьомий та восьмий день походу по Криму

Вчора ми ночували на Карабі Яйлі. Захід та схід сонця внесли це місце у найкращі ночівлі мого туристичного життя. Там класно. А потім ми їхали по яйлі, а потім спускалися по гірському серпантину з купою каміння та сипухи. Ламалися багажники, горіли гальма та було весело. Я зрозумів який я задоволений своїми гідравлічними дисковими гальмами. Ночівля була біля села Генеральське. Ввечері ходили до водоспаду Джур Джур. А сьогодні ми знову спустилися з гір до моря. Востаннє цього походу. Купаємося та знову у гори.

четвер, 16 вересня 2010 р.

Шостий день походу по Криму

Вчора, після Морського ми пішли у гори. Їхали по гірській дорозі, без асфальту з сипухою, камінням під ногами. На ночівлю зупинилися у гірській ущелині вище села Громове. А сьогодні ми піднялися на перевал Шелен. Часом їхали, часом вели велосипеди у руках. Після цього був веселий спуск по гірській дорозі. В Білогірську закупили продукти і знову їдемо у гори! :)

середа, 15 вересня 2010 р.

День п'ятий походу по Криму

Вчора і сьогодні ми вкрутили декілька перевалів. Один з них перевал Таракташ висотою 720 метрів. Покрутили на мальовничих серпантинах та ночували у лісі. А щойно моя сто кілограмова туша (я + велосипед) розігналася до швидкості 68 км на годину. Ми спустилися з гір і тепер мої ноги омиває Чорне море у селище Морське. Хіба може бути щось краще? Я люблю велотуризм!

вівторок, 14 вересня 2010 р.

Четвертий день походу по Криму

Вчора ми проїхали близько 65 км і приїхали у Коктебель. Зупинилися на подвір'ї у людей, за 50 метрів від моря. Ввечері гуляли на морі. Сьогодні у нас пів дня відпочинку. Частина групи зробила радіальний виїзд на гору Волошина та на Хамелеон. Близько 10 км. Після обіду будемо продовжувати рухатися у напрямку Судака. Сонце, 30 за Цельсієм.

понеділок, 13 вересня 2010 р.

Другий і третій день велопоходу по Криму

Вчора ми проїхали Арабатку. Там класно! :) проїхали близько 80 кілометрів. Ночували вже у Криму. Зараз зупинилися у Феодосії. Поряд Чорне море. Продовжуємо рухатися у напрямку Коктебеля.

субота, 11 вересня 2010 р.

Початок походу по Криму

Сьогодні ми почали похід 1-ї категорії складності по Криму. Виїхали з Новоолексіївки і зараз їдемо по Арабатській стрілці. Погода: сонце і шалений вітер. На Азовському морі невеликий шторм. Мене було призначено завхозом та фотографом і ще я веду щоденник походу.

пʼятниця, 10 вересня 2010 р.

Їду у похід 1 к.с. по Криму

Я був у багатьох велопоходах але жодний з них не був оформлений офіційно через МКК як спортивний похід. Більшість цих походів можуть бути класифіковані як одиниці, а один навіть приблизно як четвірка але це  все було неофіційно. Реальний досвід у мене є, а от формального немає.
Потрібно з чогось починати, тому сьогодні я вирушаю у велопохід по Криму 1-ї категорії складності з ДніпроВелоКлубом.

Велосипедом на роботу. Bike2Work.



Ось прочитав про цікаву акцію: 22 вересня – велосипедом на роботу. Bike2Work! 

Звичайно я планую приймати участь і навіть роздрукував собі плакат який планую почепити на багажник.


Однак, останнім часом я у будь якому випадку майже відмовився від використання громадського транспорту і для перевезення себе використовую велосипед. Хочу поділитися своїм досвідом і думками з приводу цього.

Для мене це:
  • гарний настрій - немає нічого приємнішого ніж ранком проїхатися на велосипеді. Я просто обожнюю кататися і нічого не можу з цим зробити. :)
  • фізична активність - звичайно невелика але все ж таки вона є. Щодня я проїждаю приблизно 15 кілометрів. 
  • економія часу - я не витрачаю час на те щоб дійти до зупинки, потім дочекатися громадський транспорт, потім дійти з зупинки до роботи. Маршруткою виходить десь 20 хвилин, велосипедом десь 10.
  • економія фінансів - ціна на проїзд у маршрутці 2 гривні, тролейбусі або трамваї 1 гривня. Я їздив здебільшого у маршрутках (це швидше). Проста математика: мінімум 2 поїздки на день помножити на 2 гривні і помножити на 30 днів дорівнює 120 гривень. За рік виходить 1440 гривень. Це більше ніж ціна мого першого велосипеда.
  • економія нервових клітин - ну не люблю я слухати шансон і товктися у салоні забитої маршрутки.
  • екологія - це, я думаю, зрозуміло. Планета у нас лише одна.

Я часто чую такі запитання: 
А як без душу на роботі?
Я не женусь так щоб аж піт лився. Їду собі у задоволення з середньою швидкістю приблизно 10 км на годину. Літом у розпеченому салоні громадського транспорту спітніти набагато легше ніж коли прокататися на свіжому повітрі з вітерцем який тебе обдуває. Не женіть і все буде чудово.  Краще виїхати раніше. Звичайно коли я виїжджаю покататися більш серйозно то душ необхідний, але це не стосується поїздки на роботу.

А якщо погана погода, дощ?
Так, це дійсно найнеприємніша сторона поїздок на велосипеді. Коли іде дощ все не так весело. Для того щоб вирішити цю проблему я придбав собі курточку що не промокає під дощем, а також штормові водонепроникні штани. Блискавка по всій висоті цих штанів дозволяє одягнути їх просто поверх джинсів навіть не знімаючи взуття. Якщо ви хочете кататися під дощем обов’язково поставте крила на обидва колеса. Це значно зменшує кількість болота, води яка може потрапити на вас під час руху. А якщо їхати з невеликою швидкістю (читай попередній пункт) то зменшує до нуля. В кінці кінців якщо іде злива то можна залишити велосипед дома і поїхати на громадському транспорті.

Де залишити велосипед?
Декілька років тому я перший почав приїжджати на роботу на велосипеді. Я залишав велосипед просто біля офісу, прив’язуючи його до стовпа. Було якось трішки лячно залишати велосипед біля офісу. Пізніше коли велосипедистів стало достатньо багато у нас навіть з’явилася велостоянка. Це звичайно ідеальний варіант але без достатньої кількості велосипедистів цього б точно не сталося. Подумайте, можливо на підприємстві на якому працюєте ви є приміщення у якому можна залишити велосипед. Обов’язково придбайте велозамок для того щоб можна було прив’язати його до чогось. Можливо зараз ви будете перший, а завтра на велосипед пересядуть і інші. Це може стати причиною організації велостоянки або чогось типу того.

Все написане є лише моїм досвідом і не претендує на те щоб підійти будь кому. І не обов’язков робити це цілий рік і у погану погоду... Але все ж таки, якщо хоча б одна людина пересяде не велосипед після того як прочитає все це я буду щасливий. :)

Без велосипедистів не буде вело-інфраструктури, стоянок, велодоріжок, тощо. Приєднуйтесь! :)

Раджу також прочитати про сім причин пересісти на велосипед.

вівторок, 17 серпня 2010 р.

Звіти

На блозі з’явився розділ Звіти. Розділ містить звіти і фотографії з реалізованих подорожей. Працюю над його наповненням.


субота, 14 серпня 2010 р.

Велопохід: Конотоп - Батурин - Крути - Ніжин

В дорогу! Щоб сонце нам світило,
щоб ясен круг горів нам угорі.
О ти, шляхів безкраїх дивна сило,
що маниш нас в своїй мінливій грі.
Богдан-Ігор Антонич (С)

7-8 серпня 2010 року я їздив кататися по сумській та чернігівській областям.

Маршрут: Конотоп - Шаповалівка - Соснівка - Попівка - Красне - Батурин - Веселе - Мала Доч - Новоселівка - Велика Загорівка - Плиски - Хороше Озеро - Крути - Ніжин.

Тривалість: 2 дні
Протяжність: 170 км

Схематичний маршрут виглядає ось так:
Джерело: Велопохід: Конотоп - Батурин - Крути - Ніжин

Я давно планував поїхати покататися по цим місцям і ось нарешті вирішив. У середу я беру квитки туди: з Вінниці до Конотопа, а також назад: з Ніжина до Вінниці (з пересадкою у Києві). За пару годин до відправлення починаю збирати речі. Приїжджаю на залізничний вокзал. Пакую речі та велосипед. До речі, це перша подорож яку я здійснив на своєму новому велосипеді, а також використовуючи деяке інше нове спорядження. Тому це був ніби тест. Наприклад, я нарешті вирішив використовувати спеціальний чохол для перевезення велосипеду у транспорті і дуже ним задоволений. Місця він займає менше ніж поліетиленовий чохол, важить теж менше і пакувати у нього легше.

Сідаю у потяг у ніч з п’ятниці на суботу о 03:02 та лягаю спати. Подорож починається.

День перший. О 09:48 я прибуваю до Конотопа.
Розпаковую велосипед, завантажую його. Купляю сир, хліб та поснідавши цим всім виїжджаю у напрямку села Шаповалівка. Саме біля цього села у 1659 році відбулася Конотопська битва. У 2009 році ми відзначали 350 річчя перемоги у цій битві. Дорога до села нова, у гарному стані.

Швидко проїжджаю по ній. Перед в’їздом у Шаповалівку стоїть пам’ятний знак.
Далі їду у саму Шаповалівку. Проїжджаю село і заїжджаю у село Соснівка. Там, проїхавша міст, повертаю на північ. Дорога через поля виводить мене до села Попівка. З Попівки виїжджаю на трасу, що веде до Батурина. Жахлива як для велосипедистів траса. Вона викладена з плит. Плити не завжди щільно прилягають одна до одної і по ній їдеш як по шпалам. Думав, що колеса собі там поламаю.

Спека просто неймовірна. Термометр на велокомп’ютері показує близько 45 градусів.

Сонце страшенно підсмажує зверху, а розпечена дорога знизу. Я постійно наношу на відкриті ділянки тіла крем від засмаги (саме через це я абсолютно не згорів за цих два дні). Спрага. Купляю воду ледве не у кожному магазині на шляху. Літрової пляшки вистачає щоб проїхати максимум годину.

Доїжджаю до Батурина. Дороги тут теж ідеальні, та навіть є щось типу велодоріжок. Спочатку їду дивитися будинок генерального судді Василя Кочубея. Це єдина будівля яка дійшла до нашого часу з часів коли Батурин був столицею. Будинок гарно відреставрований. Територія навколо нього теж. Відчувається, що фінансування тут пристойне. Заходжу у музей який розташований всередині та у підвалі.

Вирушаю до батуринської цитаделі. Все це побудували чи відновили за дуже короткі терміни (наприклад цитадель всього за 8 місяців) декілька років тому. Я був у пів-десятка музеїв які створили останніми роками. Всі вони характеризуються гарним станом та інфраструктурою. Цитадель Батурина один з яскравих представників таких музеїв.
Приєднуюся до екскурсії, роблю фото, купляю сувеніри. Їду дивитися на палац Розумовського. Знову ідеально дорога, палац дійсно величний і також після реконструкції. Шкода, що на екскурсію всередину не потрапив.


Роблю перекус у Батурині та їду у напрямку хутора Веселий. Грунтова дорога йде через поля. Більшість грунтових дорог які мені тут траплялися насправді можна назвати піщаними. Їхати на велосипеді ними дуже важко. Велосипед постійно заносить, переднє колесо не хоче керувати а заднє має поганий контакт з дорогою. Помаленьку доїжджаю до хутора і їду далі до села Мала Доч. В лісі потрапляю у дуже глибокий пісок і велосипед приходиться вести у руках.

Проїжджаю Малу Доч і їду у Новоселівку. З Новоселівки прямую на трасу Київ - Москва. Ця траса не дуже приємне місце... Сама дорога нова і гарна, але фури і гонщики які проносяться біля мене на швидкості 150 км на годину не дуже мене тішать.

Починає сутеніти і я шукаю місце для ночівлі. Знаходжу лісок за 200 метрів від траси, біля річки Борзенка. Ставлю намет, пристібаю велосипед до дерева та лягаю спати. Не вечеряю. Через спеку їсти не хочеться взагалі. П’ю воду. У цю подорож я навіть спальник не брав.


День 1. Технічні подробиці.
Дата: 07.08.2010 
Маршрут: Конотоп - ночівля біля Борзни 
Погода: сонячно і дуже спекотно
Пройдена відстань: 94,46 км
Час у дорозі: 05:24
Середня швидкість: 17,5
Максимальна швидкість: 34,3
Початок руху: 10:00
Закінчення руху: 21:00

День другий. Встаю близько 08:30. Температура у тіні вже досягла 30 градусів. Збираю табір, завантажую велосипед і знову повертаюся на трасу. Швидко доїжджаю до перехрестя траси та дороги на Борзну, та звертаю у напрямку села Велика Загорівка. У селі їм. Вперше випробував свою нову кухню. Нещодавно вирішив замінити двох літрову походну каструлю на однолітрову, а також придбав нового газового пальника. Старий чудово працює, але дуже великий для подорожів соло. Також я пошив чохол для цього всього. Раніше кухня займала приблизно половину велобаула (одну штанину), а зараз вона займає мінімум місця у одній штанині. Ось так виглядає: каструля, сковорідка, газовий балон та пальник у чохлі:


Їду у напрямку села Плиски. Спека просто пекельна. Гарячий вітер не приносить ніякої прохолоди. Смола на дорогах плавиться і на ній надуваються бульбашки.

Виявляється це був найспекотніший день літа. Коли заходиш у тінь і температура на термометрі падає до 36 градусів то здається, що тобі так комфортно ніби навіть прохолодно. Це якщо з 45 порівнювати. :) Минаю село Плиски, Хороше Озеро. Вказівник показує напрямок до меморіалу Героям Крут. Тут 29 січня 1918 року відбувся бій між більшовицькою армією Муравйова та 300-ми київськими студентами, що захищали підступи до Києва.
Зараз тут встановлено пам’ятний знак та організовано музей який розповідає про події які там відбувалися. Експозиції музею обладнано у старих залізничних вагонах.


Знову ж таки організовано все дуже гарно. Мені запропонували подивитися 12 хвилинний фільм у вагоні обладнаним великим жидкокристалічним телевізором та кондиціонером. Вхід вільний.

Подивившись фільм я непоспішаючи вирушив до Ніжина. Проїхався по місту та вирушив на залізничний вокзал.

Близько 17:00 я був на вокзалі часу до електрички (20:35) було вдосталь але спека відбивала будь яке бажання знаходитися на сонці і тому весь цей час я просидів у приміщені вокзалу. Потім склав велосипед і речі.

До речі, я, за допомогою секундоміра, спробував зафіксувати час який мені необхідний для того щоб повністю запакувати всі речі і велосипед. Не дуже поспішаючи я зробив це за приблизно 8 хвилин.

День 2. Технічні подробиці.
Дата: 08.08.2010
Маршрут: ночівля біля Борзни - Ніжин 
Погода: сонячно і дуже спекотно 
Пройдена відстань: 75,6 км
Час у дорозі: 04:26
Середня швидкість: 17,0
Максимальна швидкість: 27,6
Початок руху: 09:30
Закінчення руху: 17:00


Електричка у Ніжині спізнилася, а потім дуже довго десь стояла... Як результат у Києві вона спізнилася на 50 хвилин і я не встиг на потяг до Вінниці. У Києві я мав бути о 22:28 і о 23:14 мав пересісти на потяг до Вінниці. Я взяв новий квиток і пішов до начальника вокзалу за довідкою про те що електричка спізнилася. Але мені у грубій формі відповіли, що електричка запізнилася не на 50, а на 7, сказали, що це я сам десь лазив, спізнився на потяг і потім прийшов до них з претензіями... Я написав скаргу у книгу скарг і поїхав у Вінницю о другій ночі. У Вінниці був о п’ятій.

Не дивлячись на інцидент з потягом і навіть на спеку це була класна подорож. На півночі України є ще багато чого цікавого і я думаю, що при найпершій нагоді я знову туди повернусь.

Всі фото можна подивитися ось тут:
Велопохід: Конотоп - Батурин - Крути - Ніжин

Мапу можна подивитися ось тут.

четвер, 20 травня 2010 р.

Велопохід: Полісся. Кам'яне Село.

20-21 червня 2009 року я їздив кататися на північ України, у житомирську область, Полісся.

Маршрут: Пояски - Рудня-Замисловецька - заповідник Кам'яне Село - Рудня-Замисловецька - Устинівка - Рудня-Перганська - Дідове Озеро ліси і болота - Рудня-Перганська - Перга - Юрове - Олевськ

Тривалість: 2 дні

Дуже схематичний маршрут виглядає ось так:
Джерело: Велопохід у Полісся. Кам'яне Село.

Прочитавши якось в інтернет про Кам'яне Село, я загорівся бажанням побачити його на власні очі. Почитав інформацію про місцевість, різні звіти і статті я зрозумів, що це ідеальне місце для чергової велосипедної мандрівки. Купив квитки з Вінниці до Коростеня, і назад, зібрав спорядження і вирушив. Всього чотири з половиною години у потязі Одеса-С.Петербург і о 6:06 я у Коростені. Зовсім порожнє ранкове місто.

З Коростеня до початку маршруту потрібно їхати на дизелі який їде з Коростеня у Олевськ. До дизеля було чотири з половиною години (до 10:34) тому я вирішив не втрачати час і відвідати ще одне цікаве місце. Село Поліське яке знаходиться в 10 кілометрах від Коростеня. Я прочитав у інеті, що саме тут знаходиться могила князя Ігора страченого древлянами... Проїхавши 10 кілометрів і заїхавши у село, я почавши розпитувати у людей де тут курган або могила яку я шукав...

Ніхто нічого про це не знав. Мені порадили звернутися до місцевого краєзнавця, який точно міг сказати де і що тут знаходиться. Але його, на жаль, не було дома і з'явитися він мав пізніше. Я вирішив не втрачати час. Не отримавши ніякої інформації поїхав назад у Коростень. Покатався по місту. Мені здалося, що всі дороги у Коростені ідеальні. Я думаю автомобілісти задоволені. Знайшов парк де, на горі, понад річкою Уж розташований пам'ятник древлянському князю Малу, а внизу біля річки пам'ятник княгині Ользі...

Як потім мені сказали городяни були проти Ольги у Коростені зважаючи на те, що колись вона його спалила... Але зараз вони стоять зовсім поряд... Він захищав своє місто, а вона його спалила. Також у цьому парку знаходиться об'єкт скеля. Підземний бункер Сталіна. Цікаве місце, але на жаль у той час було закрите.
Дочекавшись дизеля я завантажив велосипед і поїхав. Декілька годин у ледве повзучому дизелі і я на станції Пояски. Збираю велосипед, переходжу на іншу сторону залізничної колії і вирушаю на північ у ліс по грунтовій дорозі. Дорога пристосована більше для вантажівок чи тракторів (і звичайно для велосипеда) біжить на північ серед лісів і боліт.

Ще з дитинства у мене потяг до болотяної місцевості. Тому спочатку я постійно зупинявся біля кожного болотяного озерця і рослини, робив фото і просто насолоджувався побаченим. Правда цілі рої комарів які з'явилися дуже швидко не дуже сприяли цьому. Поки їхав вони не діставали, а варто було зупинитися і дістати фотоапарат вони атакували десятками лице і всі відкриті частини тіла. Я знав про це і використав заздалегідь куплений балончик Оф. Перевірено - допомогає.

Дорога йшла вперед і захопившись я пропустив потрібний поворот у село Рудня-Замисловецька. Замість цього заїхав у село Устинівка (напевно це був знак). Пообідав там біля гарненької річечки.

Місцеві жителі пояснили мені, що я не там де я собі думав. Розвернувся і поїхав назад. Повернув у потрібний поворот. Виявилося, що я просто задумався і пропустив його, тому, що пропустити його досить важко. Окреме слово варто сказати про мапу. Я поїхав у ці ліси і болота з мапою автомобільних доріг з маштабом 2,5 кілометра... Це була велика помилка. На мапі зображено лише основні дороги та річки і орієнтуватися по ній дуже важко. А річок тут дуже багато. Купа річечок, струмків і більших рік, а також штучних каналів меліорації. Думаю тут є поклади залізної руди так як вода у річках іржавого кольору, з великою концетрацією заліза.

Цікаво, що всі мости, навіть досить великі зроблені з дерева. Хоча, в загальному, тут з дерева зроблено майже все. Сільські хати і інші будівлі, огорожі.

Ці місця можна порівняти з Карпатами. Мені навіть здалося, що поліські місця навіть більш дикі ніж Карпати. Принаймі ніякого туризму там точно немає. Сміття також дуже мало. Природа виглядає такою як вона має бути без зайвого втручання людини. По дорозі у Рудню-Замисловецьку побачив на дереві цікаві вулики. Такими вуликами люди користувалися сотні, а може і тисячі років назад для того, щоб займатися бджолярством.

Заїхав у село розпитав про Кам'яне Село. Тут туристи звичайно бувають часто. Хоча по лісовій дорозі до заповідника навряччи можна проїхати звичайною легковою машиною на дорозі багато слідів. Бачив декілька джипів. У лісі почали з'являтися камені. Я ставив велосипед і ходив по лісі з фотоапаратом. Потім підводив велосипед далі і знову ходив по лісі. Так я дійшов до центральної частина Кам'яного села. Що я можу сказати. Це важко описати словами. Розкидані камені вражають своїми розмірами, формами і заставляють задуматися як все ж таки вони тут з'явилися. Зробив безліч фото.

Вилазив на декілька великих каменів. У інеті читав, що тут має бути камінь з "слідами Бога". Я довго його шукав але безрезультатно. Нарешті, місцеві дітлахи які прийшли сюди з батьками, показали мені цей камінь. Він знаходиться в стороні від основних масивів каменів, по іншу сторону лісової дороги, в метрах 50-100 у лісі. Біля каменю хтось зробив сходи і взагалі це популярне місце... Купа сміття і різного мотлоху нав'язаного на гілки дерев.

Вдосталь походивши по Кам'яному Селі я почав повертатися у Рудню-Замисловецьку. Виїхав по тій самій дорозі і поїхав в Устинівку де вже був того дня. З Устинівки я мав виїхати до Рудні-Перганської і звідти їхати до озера з назвою Дідове. Яке знаходиться на схід від Рудні-Перганської, у лісі. Проїхавши Устинівку я заїхав у ліс. Там я хотів заночувати. У лісі безліч доріжок, стежок, просік. Вони розходяться як лабіринт і потрібно слідкувати щоб не збитися з дороги. Тут я трішки блуканув і приблизно півгодини шукав вірну дорогу. Нарешті виїхав на лісопилку у лісі і звідти поїхав по дорозі у напрямку Рудні-Перганської. Від цієї основної дороги мала відходити дорога на схід, у ліс. Ця дорога веде до Дідового Озера і характерна тим що викладена з каменю, як бруківка. Я так і не зрозумів хто і коли її прокладав. А саме головне навіщо. Тут немає ніяких міст і взагалі нічого такого важливого щоб робити таку дорогу серед лісу. Хоча, можливо, це зараз немає або я просто не все знаю. :) Знайшовши цю дорогу, я почав рухатися по ній. Бруківка ця дуже відносна... Дорога страшно розбита. Машини чи трактори проробили безліч доріг які відходять від основної щоб об'їхати величезні калюжі які перекривають шлях. Інколи це скоріше озерця ніж калюжі. Заїжджати у них страшно навіть трактором, я вже мовчу про велосипед.

Петляючи ось так по всім цим доріжкам, не дивлячись на компас, і на, хоч не дуже корисну, але мапу, десь там, я допетлявся до того, що зрозумів, що я вже не бачу основної дороги. Я збився з шляху десь на південь від кам'яної дороги, тому вирішив їхати вперед притримуючись напрямку на північ. Я сподівався, що побачу основну дорогу і поїду по ній. Але чи то дорогу я не побачив і пропустив,  чи збився з дороги не на південь, а на північ чи просто основна дорога зникла серед сотень доріг зроблених тракторами які колись тут їздили... Я зрозумів - заблукав. Спробував вертатися назад але зрозумів, що у одноманітному лісі з лабіринтами доріжок зробити це теж не дуже виходить. Знову вирішив їхати вперед. Ось так я кружляв декілька годин. Ніяких особливих орієнтирів так і не побачив і вже остаточно заблукав. Хочу додати, що у грунт у тих лісах це м'який пісок і їхати по ньому не дуже класно, а місцями навіть неможливо. Я продовжував їхати у різні боки. Їхати у одному напрямку теж не дуже можливо через те, що часто дорога закінчивалася болотом і його потрібно було об'їжджати. Об'їжджаючи це болото я ще більше поглиблювався у ліс і у розуміння того, що ось так ось я нікуди не виїду. Перевірив телефон. Зв'язку (київстар) не було. Взагалі. У одному місці на телефоні з'явся напис оператора але без жодної "палички". Час від часу я натикався на просіки і канали. Та на мапі їх позначено не було і нормально зорієнтуватися я не міг. Я кляв себе за те, що не дивився у мапу і на компас коли почав їхати у ліс. І за те, що не пошукав кращої мапи ніж ця автомобільна.  Я не турбувався за те, що зі мною тут щось станеться. Мене просто брала шалена злість за цю ситуацію. Я чудово розумів, що вийти то я вийду звідси але от тільки скільки часу буде на це потрібно. Найбільша складність це те, що немає можливості їхати у одному напрямку. Натикаєшся на болото і його потрібно обходити. Поки обходиш натикаєшся на наступне болото...

Через деякий час я побачив попереду, що далі ліс закінчується. Зрадів цьому і поїхав на світло між дерев. Виявилося, що це просто велика вирубка. Ліс вивезли - порожня галявина залишилася. І тиша. Ніяких ознак присутності людей. Ні собак, ні машин. Лише природа. Вирубка знаходилася ніби на пагорбі і тут я побачив, що телефон зловив сигнал! Якщо я і міг комусь зателефонувати так це Владу. :) Він чудово зрозуміє цю ситуацію і точно щось порадить. Зателефонував. Пояснив, що і до чого. Як на зло батарея не була повністю зарядженою і я думав якби телефон не вирубився остаточно від постійного пошуку мережі. У Влада були мапи цієї місцевості і ще він сказав декілька корисних речей про просіки які я бачив до цього. Просіки йшли майже з точно з півночі на південь і з заходу на схід. Утворюючи тим самим сітку.  Рухаючись на захід по цій сітці я міг вийти на трасу з Білорусі до Олевська або до річки яка біжить на заході з півдня на північ. Траса і річка іде з півночі на південь і її не можна пропустити. У кожному вузлі цієї сітки повинен був знаходитися стовп з маркуванням квадрату лісу. Я цього не знав. Тому як і порадив мені Влад я вирішив виходити на просіку і намагатися виходити по ній. Скоро я знайшов одну з тих просік, що бачив останньою. Пішов по ній і через 20 хвилин зрозумів, що з велосипедом це неможливо. Глибокий мох у який проволюються ноги, хащі. Просіка уходила в низовину у болото. Просто по лісі йти було теж майже неможливо.

Я знайшов стовп з маркуванням лісових квадратів і намагався зателефонувати Владу щоб зорієнтуватися але зв'язку не було. Знайшов найбільший пагорб у лісі і поліз на сосну :) На висоті у метрів 10-15 з'явився сигнал. Досить високо. По маркуванню на стовпі орієнтуватися теж не вийшло. Там були не всі цифри. Я поговорив з Владом  і вирішив, що буду іти на захід щоб вийти до траси. Взагалі, я був не дуже далеко від неї і якби це був просто ліс то я б вийшов по компасу за пару годин ідучи просто навростець. Але тут болото ускладнювало рух. І ще комарі... Хмара комарів яка гуде над тобою і намагається кусати де тільки може. Добре, що засіб від комарів відлякував їх. Я зліз з дерева. Вечір наближався і скоро мало стати темно. Десь не дуже далеко було чути як кричать лисиці (я думаю це були лисиці). Щось середнє між плачем дитини і на собачим гавканням. Я виїхав на доріжку і по компасу поїхав на захід. Коли з'являлася розвилка обирав ту стежку яка вела західніше. Так я заїхав на стару тракторну дорогу яка майже губилася у хащах. Під ногами була вода. Я вже далеченько від'їхав від останньої розвилки тому вирішив їхати вперед не об'їжджаючи цю воду. Води було сантиметрів 30-40 і вона була чорна, болотяна. Так я ліз по хащам поки стежка взагалі не зникла але попереду за метрів 50 стало видно галявину. Тут почалося найцікавіше. Я залишив велосипед з ввімкненою фарою, щоб потім можна було його знайти у цих хащах. Інакше за 10 метрів нічого не видно. Пішов вперед подивитися чи можна там пройти. Перед самою галявиною я побачив канал шириною метра три. Бобри почали робити греблю на цій водоймі і по берізці обточеній ними, з одного боку, як олівець я перебрався на іншу сторону. Обдивився і вирішив, що заночую десь тут. Залишив наплічник і пішов за велосипедом. З ним я не зміг перейти по тонкій берізці тому потрібно було шукати щось товстіше або лізти через воду. Я поліз через воду... Чорна вода вище ніж по пояс, велосипед на плечах, під ногами мул і взагалі мало приємне болото. Цей момент, напевно, один з найжорстокіших моментів за всі мої подорожі. :)

Я виліз з болота на галявину і пішов по ній. Пройшовши пару сотень метрів я побачив постаті людей серед галявини. Спочатку чомусь навіть не подумав чого б це людям стояти пізно ввечері десь у болотах купкою... Їду до них... Вони стоять... Я ще ближче... Стоять... Якісь взагалі невеселі думки в голові. На вулиці вже досить темно і видно не дуже гарно. Вже під'їхавши на пару десятків метрів я зрозумів, що це просто пугала на чиємусь городі. Отже цивілізація поряд. Зрадівши цьому я встановив намет прямо біля цього городу і завалився спати. Ставало зовсім темно. Вночі пішла злива і мій маленький наметик повність змок. Всередині калюжа. Але так як сухих речей у мене не було і сховатися куди теж не було я так і спав до самого ранку. Було дуже мокро але все ж таки літо і тому не холодно. Прокинувшись я виліз з мокрого спальника і одягнув мокру одежу. До цього городу приїжджали на тракторі і тому я поїхав по колії. Моє здивування було просто безмежним коли я побачив, що дорога уходить у річку і продовжується з іншого боку. Глибина після зливи була такою, що я не ризикнув лізти туди з велосипедом і пішов шукати обхід. Рухаючись так само по компасу на захід я досить швидко знайшов велику річку яка була мапі і по річці вийшов до села Рудня-Перганська.
На цьому мої пригоди у болотах закінчилися. Я зробив собі деякі висновки на майбутнє і поїхав на трасу до Олевська через село Перга. Досить швидко доїхав. У мене залишався ще час до дизеля. Я поїхав до річки і помив велосипед від болота у якому він був після блукання поліськими лісами. О 14:02 я завантажився на дизель і він поповз до Коростеня. В Коростені я був о 16:20. Часу до потяга (о 22:18) було вдосталь і я вирішив знову поїхати у Поліське для того щоб застати дома краєзнавця який міг би мені допомогти. Так і зробив. Цього разу мені пощастило, він був дома і розповів про те, що тут шукаю. Виявилося, що інформація у інтернет, якою я користувався, була хибною і могила князя Ігора знаходиться зовсім у іншому місці... Але з іншої сторони я дізнався від нього багато інших, цікавих, речей. Поговоривши про Полісся, Коростень і житомирщину, я повернувся у Коростень, дочекався потяга і поїхав у Вінницю.

Хоч я і не знайшов курган у Поліському, постійно блукав у лісі і через це не пройшов весь маршрут який запланував це була, напевно, одна з найкращих моїх подорожей. Полісся одне з найчарівніших місць природи де я був раніше. Я обов'язково повернуся туди знову і реалізую те, що не вийшло тоді.

Всі фото можна подивитися ось тут:
Велопохід у Полісся. Кам'яне Село.

Мапу можна подивитися тут.

середа, 19 травня 2010 р.

Велопохід: Долина Нарцисів, Закарпаття

8-10 травня 2010 року я їздив кататися у Закарпаття.

Маршрут: Воловець - Подобовець - водоспад Шипіт - Пилипець - Ізки - Міжгір'я - Кіреші - Долина Нарцисів - Хуст - Велика Копаня - Мала Копаня - вздовж Тиси - Виноградів - Вилок - Берегове - Мукачеве.

Тривалість: 3 дні
Протяжність: ~240 км

Схематичний маршрут виглядає ось так:
Я вже не один рік збирався подивитися як цвітуть нарциси біля Хуста але все ніяк не виходило, а тут все вирішилось у останній момент. У середу я остаточно вирішив що поїду і купив квитки. У п'ятницю вранці я ще ремонтував велосипед, під час обідньої перерви я зібрав речі, а ввечері, одразу після роботи я виїхав.

День перший. О 6.30 я приїхав у Воловець. Зібрав велосипед. Зі мною, тим же потягом приїхала група велосипедистів з Тернополя. Вони їхали тим самим маршрутом, що і я. Поговорив з ними і поїхав. Взагалі туристів і, зокрема велосипедистів, за ці вихідні я зустрічав багато разів. Сповнений енергії, я швидко вилетів на перевал і погнався з нього до низу. Повернувши з траси на грунтовку, я навпростець поїхав у село Пилипець. На вершинах гір було видно ще не розтанувший сніг.
Тут звернув на дорогу до водоспаду Шипіт. Перед самим водоспадом зайшов у колибу-ресторанчик. Поїв там баношу (я просто не міг там побувати і не скуштувати його:) і поїхав на сам водоспад. Мені пощастило потрапити якраз тоді як одна група туристів звідти пішла, а інша ще не з'явилася. Зробив фото, послухав як шумить падаюча вода.
Водоспад виявився більшим ніж я думав, раніше дивлячись фото... Чомусь думав, що він менше має бути. Але це ж 14 метрів все таки. Після водоспаду повернувся у село тією самою дорогою і поїхав виїжджати на трасу з якої звернув раніше. Виїхав на трасу і вперед. Дорога, як і мене попереджали, постійно іде до низу вздовж річки Ріка.
Джерело: Велопохід: Долина Нарцисів, Закарпаття
Асфальт гарний. Трафік майже відсутній. Тому їхати було одне задоволення. От тільки десь тут, або піднімаючись на перевал я зірвав коліно і воно боліло у мене решту подорожі... Що було не дуже приємно...
Дорога до Хусту проходить по, дійсно, дуже гарним місцям у долині ріки Ріка, між гір.
Джерело: Велопохід: Долина Нарцисів, Закарпаття
Насолоджуючись дорогою я проїхав Міжгір'я і ще з десяток населених пунктів. Попив води з мінерального джерела біля дороги. За кілометрів 15 до Хуста знову зустрів тернополян. Вони влаштовувалися там на ночівлю, а у Долину планували вранці через те, що пізніше можна було не знайти гарне місце для ночівлі. Я теж подумав про такий варіант... але зважаючи на прогноз погоди я побоявся, що завтра може бути дощ або навіть злива і я побачу Долину у негоду і тому вирішив їхати далі. Докрутив до кільця перед Хустом. Тут мене наздогнав велосипедист на шосейнику для того щоб сказати (є добрі люди), що моя група поїхала у іншу сторону. Я звичайно подякував за турботу і сказав, що це не моя група і я подорожую сам, розпитався про Хуст і взагалі місцевість поїхав далі. Перед долиною купив пару сувенірів, вхідний квиток і вже за пару сотень метрів відчув як пахнуть нарциси. Покатався по доріжкам на території, зробив пару фото, помилувася квітами. Варто відвідати це місце для того щоб побачити це самому!
Джерело: Велопохід: Долина Нарцисів, Закарпаття
Місце ночівлі знайшов за, приблизно, півкілометра від самої долини у закинутому садку, на схилі пагорба. Чудове місце з чудовим краєвидом. Там гарно спалося

День другий. Вранці прокинувася, зібрався і поїхав далі. Заїхав у Хуст. Коліно боліло просто нестерпно і я навіть подумав, що поїду до Мукачево на електричці. Розпитався про розклад, купив продуктів і зрозумів, що нога вже і не болить і можна їхати далі. Навіть не прямо у Мукачево, а у Мукачево через Виноградів і Берегове. Так і зробив. По дорозі, одразу за Хустом, заїхав у меморіальний парк "Червоне поле". Місце бою захисників Карпатської України з угорськими військами.
Джерело: Велопохід: Долина Нарцисів, Закарпаття
У Виноградів вирішив їхати не на пряму по трасі, а попід Тису.  Проїхав через село Велика Копаня, на горі за селом звернув наліво і виїхав у село Мала Копаня. Проїхавши по дорозі через село спустився на чудову галявину біля Тиси на якій пообідав.
Джерело: Велопохід: Долина Нарцисів, Закарпаття
Далі знайшов дорогу яка іде до траси на Виноградів через ліс, з однієї сторони гора, з іншої Тиса. По ній їхати було приємніше ніж по трасі. Доїхав до Виноградова, заїхав до рештків замку на горі, поспілкувався з киянами які там теж подорожували, правда без велосипедів.
Джерело: Велопохід: Долина Нарцисів, Закарпаття
Виноградів маленьке приємне містечко. Проїхавши через місто я поїхав у напрямку Берегового. До речі про погоду. Гісметео не помилялося дощ супроводжував мене всю дорогу але якось обходив стороною. Чорні хмари ходили то піденніше, то північніше, інколи я їхав по мокрому асфальту але сам під дощ так і не потрапив.
Джерело: Велопохід: Долина Нарцисів, Закарпаття
Закарпаття вразило мене охайністю будиночків і різними дрібничками типу квіти при дорозі і т.п. А ще кількістю хрестів (каплиць), біля хат і вздовж трас і тим, що у неділю у селах магазини не працюють і в церкву багато людей ідуть. Християнство глибоко проникло у культуру закарпаття... А ще мова яку я просто не розумію. %) Інколи угорська, інколи якісь місцеві діалекти. Ну і звичайно природа - вона просто неймовірна. Вже на початку  подорожі я знову хотів повернутися у Карпати знову навіть не покинувши їх, і це бажання зростало з відстанню на яку я від них від'їжджав. :)
У таких роздумах я заїхав у Берегове і вирішив там зупинитися, щоб піти покупатися у термальному басейні. Місць у готелях не знайшлося... Все зайнято. Басейн закрився. Він працює до 19-ї (запускають до 18-ї). Зустрів киян на велах. Вони приїхали сюди з Одеси своїм ходом. В кінці знайшов місце у готелі біля басейну. У найкращих традиціях совка з загальним душем і туалетом. Але що можна хотіти за 30 гр за місце у двомісному номері. На інше місце теоретично могли когось підселити. Не ставши випробовувати долю я, як мажор, зняв номер повністю - за 60 гр.

День третій. Думав вранці піти у басейн але у понеділок він працює з 10-ї і я не захотів чекати так довго (тим більш, що я там вже був) о 8-й виїхав до Мукачево. Доїхавши туди одразу поїхав у замок Паланок і хоч я не великий прихильник замків - цей мені сподобався. Дійсно величне творіння. Не дарма його так ні разу і не взяли силою.
Джерело: Велопохід: Долина Нарцисів, Закарпаття
Затарився сувенірами і поїхав у центр. Мукачево гарненьке місто особливо у центрі, нічого не скажеш. Милі вулички, старі будівлі. Потрібно буде  обов'язково туди ще якось потрапити. Але от поза ценром воно мені здалося якимось трішки занедбаним і брудноватим. Можливо на фоні  таких охайних сіл які я проїжав день тому. А можливо мені здається, що Вінниця одне з найчистіших міст України і тому я напевно такий перебірливий. :)
Джерело: Велопохід: Долина Нарцисів, Закарпаття
Джерело: Велопохід: Долина Нарцисів, Закарпаття
В кінці, коли до потяга залишалося пів години і я на вокзалі пакував велосипед мене накрила злива і накінець подорожі я все таки змок до нитки. На вокзалі я знову зустів декілька груп велосипедистів. Сів на потяг і поїхав до дому.


Весь маршрут заняв три дні. Це при тому, що я їхав досить повільно, без особливого навантаження. На мою думку якщо поставити це як ціль і якщо не їхати через Виноградів і Берегове то цей маршрут можна спокійно проїхати за два дні.

Всі фото можна подивитися ось тут: