понеділок, 17 січня 2011 р.

Велопохід: Шацькі озера

До карасів, до коропів і до дельфінів, 
до всіх братів з солодких і солоних вод: 
— Ви не давайте нам ікри ані фішбінів, 
ми прагнем ваших просторів, і волі, і пригод.

Важка вода, та від води ще важче небо. 
Тому принаджує нас ваша глибина, 
чарує й кличе нас спокусливо до себе 
ваш коралевий бог з морського дна.

Богдан-Ігор Антонич, 1935 рік 




21-22 серпня 2010 року ми їздили кататися у Волинську область на Шацькі озера.

Маршрут: Озеро Світязь - Озеро Пісочне - Озеро Перемут - Озеро Луки - Озеро Остров’янське - Озеро Пулемецьке - Озеро у селі Кошари - Озеро Світязь - Шацьк - Озеро Люцимир - Прип’ять - Любохини - Озеро Пісочне - Озеро Домашнє - Кримно - Дубечне.

Тривалість: 2 дні
Протяжність: 140 км

Схематичний маршрут виглядає ось так.
Перший день:
Другий день:
Джерело: Велопохід: Шацькі озера

Це одна з тих багатьох подорожей які я вже давно планував і нарешті ці плани втілилися у життя.

Ми поїхали туди з друзями учасниками форуму Наші дороги. Довго обирали логістику, вид транспорту яким їхати і зупинилися на тому щоб найняти автобус і ні від чого не залежати. Всі поїхали туди на три дні, та я лише на два. На жаль не міг залишитися довше і тому спланував все на два (навіть один) дні і катався окремо від всієї групи.

День перший.
Отже після нічного переїзду, близько 8-ї години ранку ми були біля озера Світязь. Зупинилися у кемпінгу на захід від однойменного села Світязь. Розбили там наш табір.
Я склав свій велосипед і вирушив за запланованим маршрутом. Вирушив по трасі на схід у напрямку села Світязь.

Вранці відпочивальників було зовсім небагато. Озеро Світязь було особливо гарним у променях ранкового сонця. Це було перше, побачене мною, озеро Шацьких озер.


Проїхавши декілька кілометрів я звернув з траси наліво за озером Луки. Озеро Луки - друге озеро. Ґрунтова дорога у цих місцях це суцільний пісок. Їхати по ньому дуже важко. Час від часу я вів велосипед у руках.

Скоро я виїхав на доріжку яка йде вздовж берега і почав їхати по ній на північ. Проїхавши десь 4 кілометри я приїхав у місце скупчення різноманітних пансіонатів, санаторіїв та пляжів. Вони один за одним тягнулися вздовж берега.

Весь час рухаючись вздовж берега озера я бачив безліч пришвартованих човників. Всі вони на диво фотогенічні.

Окремої уваги заслуговує вода у озерах. Неймовірно, нереально прозора вода.

Скоро я виїхав за територію всіх баз організованого відпочинку. Там де дорога повертає вздовж берегу на захід я повернув на схід у ліс. Проїхавши приблизно 3 кілометри через ліс я виїхав на трасу яка йде до Шацьку. По трасі я поїхав на північ. Через 4-5 км я звернув з трасу направо у напрямку села Гаївка. Ще декілька кілометрів і я біля наступного озера - Пісочного (це третє озеро). Це озеро яке сподобалося мені найбільше. Біля озера розташована база відпочинку "Лісова пісня".


З Гаївки я знов повертався на трасу з якої звернув. Але я поїхав не по дорозі, а по цікавій екологічній стежці прокладеній у лісі. На стежці сталася не дуже приємна зустріч з місцевими (а може і не місцевими) жителями які заїхали на цю екологічну стежку на джипі і смажили шашлики... Я намагався їм пояснити, що це не правильно але результату це не принесло...

Виїхавши на трасу я перетнув її перпендикулярно і заглибився у ліс у напрямку озера Перемут (це четверте озеро). На озері було особливо багато рибалок.

Декілька кілометрів на північ вздовж берега озера Перемут і я звертаю назад до траси. Виїхавши на трасу я рухаюся далі на північ. Доїхавши до повороту у напрямку села Затишшя, повертаю туди. Проїжджаю через село, виїжджаю за село і потрапляю на берег озера Луки (це інше озеро Луки, але з такою ж назвою...). Це п’яте на моєму шляху озеро. Власне озеро важко було побачити через те, що плесо від берега відділяли плавні. Знайшовши дорогу яке йде через ліс вздовж озера я почав рухатися по ній на північ. Дорога повторюючи форму озера спочатку йшла на північ а потім плавно повернула на захід. Досить довго рухався по цій дорозі. Часом діставав компас для того щоб тримати напрямок на захід. Один раз вертався зрозумівши, що звернув не туди.

Нарешті виїхав на дорогу і почав рухатися на південь у напрямку села Острів’я. Село знаходиться на березі ще одного досить великого озера - Остров’янського (шосте озеро). На жаль не знайшов жодного нормального ракурса у якому можна було б його сфотографувати...
Повертаюся на дорогу та їду на південь по ній. За селом повертаю направо на ґрунтову дорогу. Дорога йде в ліс. Проїхавши через цей чудовий ліс я виїжджаю на просторі луки перед озером Пулемецьким. Це друге за величиною озеро після озера Світязь стало сьомим за мою подорож. Рухаюсь на південь по березі озера. На березі я помітив вежу яку використовують для того щоб спостерігати за озером. "Звідти можна зробити гарні світлини" - подумав я.

А особливо гарним міг вийти захід сонця. Та до заходу було ще довго. Тому я вирішив не витрачати час і поїхати ще  до одного цікавого мені озера у селі Кошари. Це село знаходиться на західному кордоні України. Майже у тому трикутнику де сходяться кордони України, Польщі та Білорусі. Я оцінив на мапі відстань. За наявного часу вона була не дуже великою. Приблизно 10 км у одну сторону. Залишивши озеро Пулемецьке до вечора я вирушив далі. По дорозі зустрів групу поляків на велосипедах. Вони теж приїхали сюди покататися на вихідні. У селі Залісся я звернув направо, на захід. Скоро був у селі Кошари. Знайшов невеличке озерце (моє восьме озеро). Воно цікаве тим, що через якісь мінеральні речовини (схоже на руду) має червоний колір води.

Місцеві жителі сказали мені, що далі їхати не можна - там кордон. Власне я і не збирався. :) З Кошар я тією ж дорогою повертався до вежі на березі Пулемецького. До заходу було ще декілька годин і тому я згаяв їх просидівши на вежі. Нарешті захід.

Ось тепер я почав повертатися до Світязя у табір. Доїхав до села Залісся і цього разу повернув наліво. Сутеніло. Дорога викладена з каміння не дозволяла їхати дуже швидко. Майже у темряві я доїхав до табору. У таборі ми ще довго ділилися враженнями. На вулиці було ще досить тепло. Спав у спальнику під відкритим небом. Цього дня я відвідав вісім чарівних озер і засинаючи під зоряними небом я бачив ще одне.

День 1. Технічні подробиці.
Дата: 21.08.2010
Маршрут: Світязь - по Шацьким озерам  - Світязь
Погода: сонячно і тепло
Пройдена відстань: 88,54 км
Час у дорозі: 06:23
Середня швидкість: 14
Максимальна швидкість: 26,5
Початок руху: 9:20
Закінчення руху: 21:30


День другий.
Вранці я вирушив на дизель яким я мав доїхати до Ковеля. Вся група залишалася ще на два дні. Доїхав до Шацька, а далі звідти на схід через села Прип’ять, Любохини та Кримно на залізничну станцію у селі Дубечне. Спочатку я думав їхати у Ковель власним ходом але сумнівався у тому яка буде дорога і чи вистачить мені часу. По дорозі до Дубечного я проїхав ще близько п’яти озер: Люцимир, Пісочне (інше з такою ж назвою), Домашнє і ще якісь назви яких я не знав. По дорозі, викладеній з каменю, я ледве не розтрусився сам і не розтрусив велосипед. Приблизно 50 кілометрів і я на станції.

День 2. Технічні подробиці.
Дата: 22.08.2010
Маршрут: Світязь - Кримно
Погода: сонячно і тепло
Пройдена відстань: 51,27 км
Час у дорозі: 02:49
Середня швидкість: 18
Максимальна швидкість: 33,6


Далі був дизель до Ковеля.

Потім я трішки покатався по Ковелю і поїхав на потязі у Вінницю.



Це була гарна та трішки закоротка подорож. Звичайно краще було б покататися довше. Але це вже наступного разу. За короткий час я побачив більше десятка Шацьких озер і проклав досить збалансований маршрут не складний у орієнтуванні та фізично. Раджу його всім охочим до просторів, і волі, і пригод (С). :)

Всі світлини можна подивитися ось тут:
Велопохід: Шацькі озера
Мапу можна подивитися ось тут.