вівторок, 17 серпня 2010 р.

Звіти

На блозі з’явився розділ Звіти. Розділ містить звіти і фотографії з реалізованих подорожей. Працюю над його наповненням.


субота, 14 серпня 2010 р.

Велопохід: Конотоп - Батурин - Крути - Ніжин

В дорогу! Щоб сонце нам світило,
щоб ясен круг горів нам угорі.
О ти, шляхів безкраїх дивна сило,
що маниш нас в своїй мінливій грі.
Богдан-Ігор Антонич (С)

7-8 серпня 2010 року я їздив кататися по сумській та чернігівській областям.

Маршрут: Конотоп - Шаповалівка - Соснівка - Попівка - Красне - Батурин - Веселе - Мала Доч - Новоселівка - Велика Загорівка - Плиски - Хороше Озеро - Крути - Ніжин.

Тривалість: 2 дні
Протяжність: 170 км

Схематичний маршрут виглядає ось так:
Джерело: Велопохід: Конотоп - Батурин - Крути - Ніжин

Я давно планував поїхати покататися по цим місцям і ось нарешті вирішив. У середу я беру квитки туди: з Вінниці до Конотопа, а також назад: з Ніжина до Вінниці (з пересадкою у Києві). За пару годин до відправлення починаю збирати речі. Приїжджаю на залізничний вокзал. Пакую речі та велосипед. До речі, це перша подорож яку я здійснив на своєму новому велосипеді, а також використовуючи деяке інше нове спорядження. Тому це був ніби тест. Наприклад, я нарешті вирішив використовувати спеціальний чохол для перевезення велосипеду у транспорті і дуже ним задоволений. Місця він займає менше ніж поліетиленовий чохол, важить теж менше і пакувати у нього легше.

Сідаю у потяг у ніч з п’ятниці на суботу о 03:02 та лягаю спати. Подорож починається.

День перший. О 09:48 я прибуваю до Конотопа.
Розпаковую велосипед, завантажую його. Купляю сир, хліб та поснідавши цим всім виїжджаю у напрямку села Шаповалівка. Саме біля цього села у 1659 році відбулася Конотопська битва. У 2009 році ми відзначали 350 річчя перемоги у цій битві. Дорога до села нова, у гарному стані.

Швидко проїжджаю по ній. Перед в’їздом у Шаповалівку стоїть пам’ятний знак.
Далі їду у саму Шаповалівку. Проїжджаю село і заїжджаю у село Соснівка. Там, проїхавша міст, повертаю на північ. Дорога через поля виводить мене до села Попівка. З Попівки виїжджаю на трасу, що веде до Батурина. Жахлива як для велосипедистів траса. Вона викладена з плит. Плити не завжди щільно прилягають одна до одної і по ній їдеш як по шпалам. Думав, що колеса собі там поламаю.

Спека просто неймовірна. Термометр на велокомп’ютері показує близько 45 градусів.

Сонце страшенно підсмажує зверху, а розпечена дорога знизу. Я постійно наношу на відкриті ділянки тіла крем від засмаги (саме через це я абсолютно не згорів за цих два дні). Спрага. Купляю воду ледве не у кожному магазині на шляху. Літрової пляшки вистачає щоб проїхати максимум годину.

Доїжджаю до Батурина. Дороги тут теж ідеальні, та навіть є щось типу велодоріжок. Спочатку їду дивитися будинок генерального судді Василя Кочубея. Це єдина будівля яка дійшла до нашого часу з часів коли Батурин був столицею. Будинок гарно відреставрований. Територія навколо нього теж. Відчувається, що фінансування тут пристойне. Заходжу у музей який розташований всередині та у підвалі.

Вирушаю до батуринської цитаделі. Все це побудували чи відновили за дуже короткі терміни (наприклад цитадель всього за 8 місяців) декілька років тому. Я був у пів-десятка музеїв які створили останніми роками. Всі вони характеризуються гарним станом та інфраструктурою. Цитадель Батурина один з яскравих представників таких музеїв.
Приєднуюся до екскурсії, роблю фото, купляю сувеніри. Їду дивитися на палац Розумовського. Знову ідеально дорога, палац дійсно величний і також після реконструкції. Шкода, що на екскурсію всередину не потрапив.


Роблю перекус у Батурині та їду у напрямку хутора Веселий. Грунтова дорога йде через поля. Більшість грунтових дорог які мені тут траплялися насправді можна назвати піщаними. Їхати на велосипеді ними дуже важко. Велосипед постійно заносить, переднє колесо не хоче керувати а заднє має поганий контакт з дорогою. Помаленьку доїжджаю до хутора і їду далі до села Мала Доч. В лісі потрапляю у дуже глибокий пісок і велосипед приходиться вести у руках.

Проїжджаю Малу Доч і їду у Новоселівку. З Новоселівки прямую на трасу Київ - Москва. Ця траса не дуже приємне місце... Сама дорога нова і гарна, але фури і гонщики які проносяться біля мене на швидкості 150 км на годину не дуже мене тішать.

Починає сутеніти і я шукаю місце для ночівлі. Знаходжу лісок за 200 метрів від траси, біля річки Борзенка. Ставлю намет, пристібаю велосипед до дерева та лягаю спати. Не вечеряю. Через спеку їсти не хочеться взагалі. П’ю воду. У цю подорож я навіть спальник не брав.


День 1. Технічні подробиці.
Дата: 07.08.2010 
Маршрут: Конотоп - ночівля біля Борзни 
Погода: сонячно і дуже спекотно
Пройдена відстань: 94,46 км
Час у дорозі: 05:24
Середня швидкість: 17,5
Максимальна швидкість: 34,3
Початок руху: 10:00
Закінчення руху: 21:00

День другий. Встаю близько 08:30. Температура у тіні вже досягла 30 градусів. Збираю табір, завантажую велосипед і знову повертаюся на трасу. Швидко доїжджаю до перехрестя траси та дороги на Борзну, та звертаю у напрямку села Велика Загорівка. У селі їм. Вперше випробував свою нову кухню. Нещодавно вирішив замінити двох літрову походну каструлю на однолітрову, а також придбав нового газового пальника. Старий чудово працює, але дуже великий для подорожів соло. Також я пошив чохол для цього всього. Раніше кухня займала приблизно половину велобаула (одну штанину), а зараз вона займає мінімум місця у одній штанині. Ось так виглядає: каструля, сковорідка, газовий балон та пальник у чохлі:


Їду у напрямку села Плиски. Спека просто пекельна. Гарячий вітер не приносить ніякої прохолоди. Смола на дорогах плавиться і на ній надуваються бульбашки.

Виявляється це був найспекотніший день літа. Коли заходиш у тінь і температура на термометрі падає до 36 градусів то здається, що тобі так комфортно ніби навіть прохолодно. Це якщо з 45 порівнювати. :) Минаю село Плиски, Хороше Озеро. Вказівник показує напрямок до меморіалу Героям Крут. Тут 29 січня 1918 року відбувся бій між більшовицькою армією Муравйова та 300-ми київськими студентами, що захищали підступи до Києва.
Зараз тут встановлено пам’ятний знак та організовано музей який розповідає про події які там відбувалися. Експозиції музею обладнано у старих залізничних вагонах.


Знову ж таки організовано все дуже гарно. Мені запропонували подивитися 12 хвилинний фільм у вагоні обладнаним великим жидкокристалічним телевізором та кондиціонером. Вхід вільний.

Подивившись фільм я непоспішаючи вирушив до Ніжина. Проїхався по місту та вирушив на залізничний вокзал.

Близько 17:00 я був на вокзалі часу до електрички (20:35) було вдосталь але спека відбивала будь яке бажання знаходитися на сонці і тому весь цей час я просидів у приміщені вокзалу. Потім склав велосипед і речі.

До речі, я, за допомогою секундоміра, спробував зафіксувати час який мені необхідний для того щоб повністю запакувати всі речі і велосипед. Не дуже поспішаючи я зробив це за приблизно 8 хвилин.

День 2. Технічні подробиці.
Дата: 08.08.2010
Маршрут: ночівля біля Борзни - Ніжин 
Погода: сонячно і дуже спекотно 
Пройдена відстань: 75,6 км
Час у дорозі: 04:26
Середня швидкість: 17,0
Максимальна швидкість: 27,6
Початок руху: 09:30
Закінчення руху: 17:00


Електричка у Ніжині спізнилася, а потім дуже довго десь стояла... Як результат у Києві вона спізнилася на 50 хвилин і я не встиг на потяг до Вінниці. У Києві я мав бути о 22:28 і о 23:14 мав пересісти на потяг до Вінниці. Я взяв новий квиток і пішов до начальника вокзалу за довідкою про те що електричка спізнилася. Але мені у грубій формі відповіли, що електричка запізнилася не на 50, а на 7, сказали, що це я сам десь лазив, спізнився на потяг і потім прийшов до них з претензіями... Я написав скаргу у книгу скарг і поїхав у Вінницю о другій ночі. У Вінниці був о п’ятій.

Не дивлячись на інцидент з потягом і навіть на спеку це була класна подорож. На півночі України є ще багато чого цікавого і я думаю, що при найпершій нагоді я знову туди повернусь.

Всі фото можна подивитися ось тут:
Велопохід: Конотоп - Батурин - Крути - Ніжин

Мапу можна подивитися ось тут.